"No mafia. Venezia e' sacra"
Зранку, ще до моєї першої зустрічі з нею влітку 2012-го, снідаючи у господі b&b в Mestre, я побачила її на картині. Зимовий пейзаж. Припорошені снігом гондоли. Її видавали гондоли - міська особливість, притаманна лише їй. Така собі Снігова Королева. Чомусь ще тоді мені здалося, що ось це і є її глибинна суть - холодної красуні. Попри всі її карнавали. І попри те, що снігові заметілі на її території - рідкість, а не закономірність. На картині вона мені такою сподобалася. Її характеру і настроїв з першого разу я не пізнала. Перший раз - то були лише сліпі охи - яка ж вона цікава з усіма своїми численними каналами, мостами та місточками, гондолами, масками та ахи - які ж у неї неймовірно вузенькі вулички, як музично чуттєво вона звучить...
Вересень 2015-го. Дві нових зустрічі. Радію, сприймаючи її як стару знайому сеньйору. Певна, що її нове обличчя відкриється мені не в нових архітектурних будівлях, бо Венеція Venice вже давно не змінюється ззовні.
Я повинна відчути її характер, її настрої. Запах, зрештою. Адже відомо, що до міста міцно приклеїли ярлик "смердить". Втягую ніздрями запах - солоний, морський. Звісно, море саме так і пахне. І я дуже люблю запах моря.
"А як же ж інакше?! Море пахне сіллю. Але ж сіль не смердить!" - веде зі мною діалог Юра. Його також зацікавило, чи відчуваю я сморід у Венеції. Юра у Венеції не вперше. Він неодноразово бачив місто і під час всесвітньовідомого Венеційського карнавалу. Розкрив мені секрет, коли карнавальне дійство у Венеції найцікавіше. Але секрет є секрет. Із давнім добрим другом Юрою, а разом із ним моїм дорогим товариством випробуваних у спільних мандрах київських друзів - Ірою, Катею, Галею та Наделіною я зустрінуся ввечері навпроти входу в базиліку святого Марка basilica di san Marco - мить радощів, обіймів і поцілунків. А до зустрічі з ними матиму вдосталь часу на неспішне знайомство з атмосферою Венеції.
 |
| Біля моста Ріальто |
Ранок і вечір у Венеції - час, коли місто, у першому випадку ще без тисяч ніг туристів, а в другому - струхнувши з себе їхні натовпи, є собою. Капучино посмакую у кав'ярні поруч із залізничним вокзалом, на який я прибула з Местре, де на дві ночі зарезервувала кімнату в одному з місцевих готелів. Оскільки Местре вважається зоною Венеції - залізничний вокзал так і називається Венеція-Местре, то потягом відстань до вокзалу Венеція Ст. Лучія долається за лічені хвилини. Ходять потяги кожні 7-10 хвилин.
Саме в ранковий час зауважую одну з особливостей міста на воді - домашніх собак із ошийниками, які спокійно відпочивають чи то посеред площі, чи посеред вузької вулиці. А їхніх господарів й близько не видно.
Звичайно, що дорога моя лежить до найголовнішої італійської площі, прозваної вітальнею Європи - площі Святого Марка piazza San Marco. І, якби в мене не було часу, то, мабуть, прямувала б просто туди, нікуди не звертаючи. Але я йду в протилежний бік - на міст Ріальто ponte di Rialto, який в даний час закритий на реставрацію. Однак чудові види Венеції біля моста нікуди не ділися, є чим оку потішитися. А ось і напис на будинку, якого раніше не бачила "No mafia. Venezia e' sacra".
 |
| caffe' Florian |
За дві години я потраплю на головну міську площу. Біля давньо історичного caffe' Florian, як завжди, гостей закладу і міста розважає невеличкий оркестр - гармонія кави та музики. Співає вокалістка. У різні часи тут кавували такі знані особи як лорд Байрон, Чарльз Дікенс, Гете, Руссо. А Оноре де Бальзак навіть залишив про кав'ярню письмовий спогад.
 |
| площа св. Марка |
Ввібравши в себе звук міста, прямую до базиліки святого Марка, аби зайняти чергу і врешті подивитися храм всередині. Цього разу мені цікавіше. Маю з чим порівнювати - у переддень візуально познайомилася з базилікою святого Антонія у Падуї basilica di sant'Antonio - місцем світового паломництва. Як розповідає книжечка La Basilica di sant'Antonio, яку я почала читати вже після повернення з регіону Венето, якщо купольне покриття падуанської базиліки створене під сильним впливом венеційської св. Марка із нав'язуванням романського стилю, то вся апсида - найчистіша готика. Ммма... із готикою я розібралася й без брошурки. Бо саме готичні форми найпершими вловили мої очі. Загалом базиліка св. Антонія у Падуї - цілісне поєднання ломбардсько-романського та готичного стилів. А відтінки окремих фресок надають їм енергії, створючи відчуття присутності у зображуваній сцені. У базиліці св. Антонія я відчувала як свята атмосфера храму огортає мене звідусіль. Не точнісінько такі ж, але схожі відчуття сподівалася пережити і в базиліці св. Марка у Венеції. Адже розкіш її мармурового фасаду з мозаїкою - свідчення екслюзивності даної пам'ятки архітектури. До того ж, де ще під зображенням зоряного неба на фасаді храму можна побачити крилатого лева з книгою? (Забігаючи вперед, скажу, що крилатий лев присутній і в розписах храму. І от що цікаво - на фресці пащека звіра облагороджена людськими рисами).
Венеційська базиліка св. Марка - віддзеркалення архітектури та мистецтва Візантії, Константинополя.
Займаю чергу до входу у храм. Вона довга, але рухається швидко. За час очікування на свій прохід всередину встигаю подивитися і почути власними вухами атракцію бамкання дванадцятої години. Спершу на годинниковій вежі п'яцетти Леоні, де в дзвона б'ють венеціанські маври: два бронзових пастори, а опісля - на дзвіниці св. Марка.
Враження від інтер'єру базиліки св. Марка - золоті настінні розписи і здута від морських підтоплень мармурова долівка. Золото і мармур - завоювання, привезені воїнами Венеційської Республіки. Помпезність і розкіш. Прислухаюся до себе - жодних відчуттів. Можливо, принишкли? Присідаю на лавицю послухати орган і наповнитися святістю. Тільки орган й зворушує. Храму не відчуваю. Дуже гарно. Не більше. За 5 євро купую квиток і підіймаюся на терасу базиліки осягнути зором красу площі святого Марка і палацу дожів із висоти пташиного польоту.
Виходжу на площу. Час обіду. У Bar Americano, що ліворуч годинникової вежі, купую перекуску зі шпинатом та рікотою й апельсиновий сік. Присідаю поруч із базилікою. Смачно! Після втамування голоду, рухаюся в напрямку Гранд каналу. Спостерігаю як набережні ліхтарі обсіли голуби - місце зустрічі змінити не можна...
 |
| Гранд канал |
(Далі буде)
Поїздку у Венецію здійснено 22 вересня 2015 року
https://www.facebook.com/Lesia-Olendii-630902830336841/timeline/
Немає коментарів:
Дописати коментар