Vento inebriato di viaggi. Nice, Provenza-Alpi-Costa Azzura. Francia

ЦІКАВИЙ І ВЕСЕЛИЙ ТИЖДЕНЬ У НІЦІ

Частина перша 

"Проїжджаючи мимо, не проїжджайте мимо", - говорить народна мудрість. Тільки у мене не завжди так виходить. Кілька разів знаходячись поблизу Франції у гірськолижному економічно незалежному італійському Лівіньйо, італійському лігурійському Алассіо і в рідній всесвітньо уславленому мандрівникові Колумбу і скрипалю-віртуазу Паганіні Генуї, мимо з різних причин завжди було мимо. 
Але не цього разу, коли у Францію зібрались мої київські друзі. Та ще й з заїздом в Італію. Таку нагоду я не могла пропустити. 
Наше товариство складається з шести осіб, які вже не вперше мандрують разом. Спільний багатоденний побут, єднаючі нас емоції і враження від нових місць поступово розмили межу знайомі - друзі. Ми вже відчуваємо один одного як рідні. Вечори на віллі в Ніцці схожі на сімейні. Спершу кожен займається власними справами. А потім ми надовго засідаємо за круглим столом: повечерявши, запиваючи смачнючий французький сир з пліснявою французьким вином, душевно відпочиваємо від довгих денних мандрівок. Дружно регочемо, почергово підходячи до дзеркала, яке створює настрій: оглядаємо власні відображення, перетворені ним в ну дуже вже тоненькі підліткові фігури. "Яке диво! - Веселиться Іра. - Такої фігури у мене навіть в юності не було!". 
Без дня тиждень початку весни у регіоні Прованс-Альпи-Лазурний берег - найсправжнісінька реальність. 

Мандаринове дерево і самокати

Від Генуї в Ніцу - три години дороги комфортабельним автобусом. Контраст між італійським і французьким узбережжями одного моря - разючий. Хоча кліматична зона та ж. Лігурійська Італія після зими ще дрімає і місцева влада якось не дуже турбується про міський квітковий дизайн. Натомість Франція вже наповну квітне на клумбах кольоровою флорою. 
На автобусній зупинці біля аеропорту, куди ми приїжджаємо, наше товариство зустрічає француженка Сільвія. Посміхаючись і жартуючи, Сільвія пропонує нам запакуватися один на одного в її авто. Вона везе нас на власну вілу. Віла схована у затишному подвір'ї, в семи хвилинах пішки від Англійської набережної - тієї самої, на якій на початку ХХ століття, задушена власним шалем, загинула популярна танцівниця Айседора Дункан. 

У подвір'ї віли - мандаринове дерево, щедро обвішане стиглими плодами (потім ми побачимо, що таких по всій Ніці - багацько. І не тільки в Ніці). Сільвія, незмінно усміхаючись, підходить до нього: "Мандарини можна зривати. Але вони несмачні. Проте на варення - саме те, що треба! Якщо хочете - робіть!". Ми радісно киваємо у відповідь - зрозуміло, що варення варити у Франції ніхто з нас не буде. Навіть, якщо воно з люб'язно запропонованих господинею мандарин. Щоправда, в один із вечорів ми таки зірвемо з дерева стиглий цитрусовий, щоб спробувати його на смак. Він виявиться кислючим і підійде замість лимона до чаю. А мандаринове варення для дегустації купимо у найближчому супермаркеті. Як людина цілковито байдужа до різноманітних повидел і варень, можу запевнити: варто подегустувати - сподобається. Так само як і відомі французькі булочки: з кремом, частинками абрикос чи горішками. І, якщо ви - не вегетаріанець, спробуйте й нафаршировані шинкою з сиром круасани. 
Віддаючи на шість днів у наше користування двохповерхову вілу, Сільвія люб'язно запропонує нам також у користування чотири самокати. Ніца - місто велике і самокат - чудова альтернатива пішохідним прогулянкам. Але ми ними не скористаємося, оскільки на всіх нас такого транспорту не вистарчало. 
У перший вечір у нас - довге знайомство з Англійською набережною, що розтягнулася на сім кілометрів вздовж міських пляжів. Набережною у протилежних напрямках бігають як юні, так і похилого віку французи - ті, хто піклується про власне здоров'я і спортивну фігуру. Проїхала молода пара кінної поліції. 

Розклавши на тротуарі свої речі і ввімкнувши музику, імітуючи рухи Майкла Джексона, заробляє на життя вуличний танцівник. А збоку тихенько нашіптує свої весняні мотиви Середземне море.

Далі буде

Мандрівку у Ніцу здійснено на початку березня 2015

https://www.facebook.com/pages/Lesia-Olendii/630902830336841

Polonia. Varsavia. Poland. Warsaw.

ВАРШАВА. ТРАНЗИТ. СТОЛИЦЯ ПОЛЬЩІ НА ЗІР, СМАК І ДОТИК

За кілька годин велике місто, у якому є на що подивитися, можливо побачити хоча б частково. Навіть, якщо на заваді стане дощ із подальшим, непередбаченим вбранням, похолоданням. Саме так було в моєму випадку. Найбільше про що шкодую, що негода завадила мені дійти до Варшавської бібліотеки і піднятися на її дах, аби власними очима і нюхом ввібрати красу і запахи садових насаджень і з висоти пташиного польоту відчути життя міста і плин часу разом із водами Вісли. Але є вже як є. А є так, що, не зважаючи на часові обмеження і не надто сприятливі погодні умови, ми з Варшавою встигли відчути одна одну на зір, смак і дотик.

Частина перша. Смак 

Спершу були смакові відчуття. І не тому, що, не встигнувши зійти з трапу літака Мілан-Варшава, я одразу ж подалася в перший, віднайдений в аеропорту Шопен заклад харчування, аби набити власний шлунок. Було зовсім не так. Із аеропорту потягом вирушила до залізничного вокзалу (dworec) Zachodnia, а звідти підземним переходом до однойменного автовокзалу, звідки ввечері відходив мій автобус у Львів. У камері зберігання залишила багаж і вирушила на знайомство зі столицею Польщі. Але, знаєте, час - величина непостійна. Іноді його години плинуть довго і повільно, а іноді проминають як прискорені кадри кінострічки. 
Тому, коли я врешті з автовокзалу Zachodnia з пересадками автобус 523 - трамвай 7 доїхала до центру, звідки дорога веде до Старувки - старого міста, був саме обід. Італійські ресторани, що численно зустрічалися дорогою, мене не цікавили. Італійські делікатеси і просто традиційні страви смакувала, смакую і смакуватиму на землі спагітерів. У Польщі - лише польські. Тому рішуче оминаю заклади, що запрошують на розмаїття пасти<>піцци та італійського вина, вперто вишукуючи з цікавим меню землі польської. Хоча й тут маю примхи - польських пірогів не хочеться: завтра їстиму мамині, українські. Не відмовлюся від бігоса, журека чи якоїсь специфічно польської смаженини. 

Врешті мою увагу привертає заклад із пропозиціями національних страв Specjaly Regionalne. Про меню закладу розповідає не лише його назва, а й світлини страв, розміщені по обидва боки від входу. Мої слинні залози реагують миттєво і я відразу ж присідаю за столик. Офіціантка приносить меню. Читаю. Кілька наступних хвилин вагаюся, що саме замовити - м'ясну зупку журек, сервіровану в хлібі - Zurek w chlebie чи домашній бігос - капусту, тушену з м'ясом і грибами з додаванням червоного вина - Bigos domowy Karoliny z Wielkopolski z dodatkiem czerwonego wina. Ммм... призабутий смак польських страв. Коли то я ними смакувала в Польщі востаннє. Востаннє два роки тому у Кракові. А значно раніше у своїх численних журналістських поїздках у Лєжайск, Перемишль, Жешув, у гірських Бєщадах... тоді вони були приправлені ще й польською гостинністю щедро обставлених усілякими смаколиками столами. Пригадую, саме в польських горах мені пощастило вперше ласувати засмаженим на вогні м'ясом диких тварин - кабана, оленя.
Порції достатньо великі - по 300 гр. Врешті визначаюся. Що пити питання не постає. 

Улітку тільки квас. Хлібний квас. Підходить офіціантка. Замовляю. Квас приносять майже негайно. Примруживши очі роблю перший ковток - відчуття близькості до дому: квасом в Україні любила смакувати з дитинства. У ближнього до моєї Батьківщини європейського сусіда Польщі квас також популярний влітку безалкогольний напій. 
Поки готують замовлену мною страву, користаю послугами ресторанного WiFi, аби зайти у WhatsApp і повідомити чоловіка, що долетіла добре, ось вже другу годину знаходжуся у Варшаві і в даний час очікую на обід. Між іншим, заклад, у якому зупинилася поїсти, входить в інтернетспільноту мандрівників TripAdvison.

А ось і мій бігос. І не сам, а в товаристві із вареною з кропом картоплею - відчуваю близкість до Батьківщини. В Італії такої картоплі не лише не готують, а й взагалі не знають, що за трава така кріп. А крім, між іншим, міг би скласти гідну конкуренцію їхньому базиліку чи руколі. Неспішно смакую бігос, вбираючи в себе життя варшавської вулиці, роздивляючись людей за сусідніми столиками і тих, які крокують тротуаром.


Коли доїдаю, офіціантка цікавиться, чи бажаю десерт. По правді кажучи десертом мала намір посмакувати на Ринковій площі чи десь неподалік. Тобто далі у центрі. Але, можливо, тут мені запропонують щось із традиційних польських солодощів. "Щось легеньке", - висловлюю побажання. Маю вибір - полуничний десерт чи десерт "пасква". "Пасква? - Я зацікавлена. -  Що це за десерт?". Кельнерша тієї ж секунди віднаходить мені його в меню - Pascha tradycyjny kresowy deser przygotowywany na Swieta Wielkanocne. Хочу спробувати і замовляю традиційний польський великодній десерт.

Солодкий пасхальний смаколик сервіровано сезонними ягодами. Він вже й на вигляд смачний. А смак! А смак! А смак... Ти повинен скуштувати обов'язково! 
You must to taste! 
https://www.facebook.com/pages/Lesia-Olendii/630902830336841?ref=bookmarks
Devi assaggiare!

Мандрівку у Варшаву здійснено 9 липня 2015

Gambacorta Anni 20. Predappio.Emilia-Romagnia

GAMBACORTA ANNI 20. PREDAPPIO. EMILIA-ROMAGNIA

Незвичайний заклад харчування в італійському регіоні Емілія-Романья, у містечку Predappio, де народився Беніто Муссоліні. Gambacorta Anni 20 - один із тих закладів, які мають власне обличчя і приваблюють відвідувачів авторськими стравами. Цікаво, що слово Gambacorta, якщо розбити його на два - gamba і corta, перекладається як "коротка нога". Що воно мало б означати, відомо тому, хто його створив. А, можливо, це просто гра слів. Власник закладу на фото - коротконогий чоловік із великим животом, вусами, у капелюсі - веселий італієць з чудовим почуттям гумору. При виході з закладу окремим відвідувачам він бажає приємного інтимного вечора (кххх... на італійському жаргоні). Завдяки йому Gambacorta Anni 20 серед місцевого населення знаний як заклад, у якому готують найдовші у світі брускетти. І навіть організовують фестивалі з їх випікання, про що розповідають численні фото на стінах закладу. У меню закладу пропонують брускетти по 40 см, 80 см і 1.20 см. До того ж, вони ще й надзвичайно смачнючі. Як на мене, гідна конкуренція піццам. Я манюсінькі брускетти вперше їла у Мілані 2012 року. Відтоді їх й полюбила. Але брускетти в Gambacorta Anni 20 - то щось особливе.
Крім того, у Gambacorta Anni 20 варять власне пиво і виготовляють власну граппу. Граппа настоюється у величезних бутлях, напханих фруктами. "Компот", - відреагував на вигляд бутлів мій італієць звичний до банок із компотом, який нам іноді пакує в торби з України в Італію моя мама. "Не думаю... швидше за все це - алкогольний напій", - не погодилася я. "Граппа" - підтвердила мої слова світловолоса кельнерка, як виявилося, уродженка Львова.
"Мені тут подобається", - прокоментувала я власні емоції-відчуття від інтер'єру та атмосфери закладу. 
"Бо й у Львові є схожі..." - додав мій італієць. І він, звичайно, має рацію. Пропоную вам невеличкий фоторепортаж у Gambacorta Anni 20 і ви самі зможете визначити, який із львівських закладів харчування він вам нагадує. 
Поїздку у Предапйо здійснено 4 липня 2015
https://www.facebook.com/pages/Lesia-Olendii/630902830336841