Перед тим як я систематизую у власній голові усі свої фотооповідки для вас (а їх буде багато, обіцяю :), пропоную познайомитися з моїми мандрами Грецією.
Готові? Помандрували! :)
Мандрівка у Грецію
Мою мандрівку у Грецію визначило словосполучення "Велика грецька пригода". В афінському акропорту я приєдналася до невеликої київської групи, зібраної клубом економ-мандрівок "Лукост". Всіх разом нас нарахувалося вісім. Ідеальне товариство для приємного відпочинку. Якби я була чоловіком, то назвала б нашу групу "Сім дівчат і я". Але єдиний наш чоловік - організатор мандрівки і керівник клубу Юрій. З Юрою мене пов'язує багаторічна журналістська дружба. З іншою такою жабою-мандрівницею як він, я особисто не знайома. Він активно роз'їжджає по світу і добре знає, як правильно планувати поїздки, як, не переплачуючи, власними очима побачити далекі цікаві міста, мальовничі куточки і відпочити на узбережжях, на які турагентства продають путівки по божевільних цінах. Саме тому я вирушила в організовану Юрою "Велику грецьку пригоду".
"Якось так... ніби перебуваю не в Європі, а... у якій-небудь країні третього світу. Хоча, звісно, таке і в італійській Калабрії побачити можна..." - вголос прокоментувала https://www.facebook.com/pages/Lesia-Olendii/630902830336841?ref=bookmarksсвоє перше враження від брудних, віддалених від центру кварталів столиці Елади. Наш готель знаходився у кварталі, де на вулиці під ногами валялося сміття. На траві однієї з бокових вуличок, що ведуть до станції метро, якісь волоцюги облаштували сімейне житло. Там поруч з дитячим взуттям стояло жіноче дзеркало.
Здається, я була в меншості: мою думку поділяла тільки одна киянка. Решту, втішені тим, що дощову і холодну у цю вересневу пору столицю України на два тижні поміняли на спекотну Грецію, раділи всьому, що бачили. А бачили ми достатньо, мандрували багато і дуже швидко і моє похмуре перше враження затьмарили спершу величні руїни афінського акрополя на пагорбі Акрополіс. А потім і все решту. Про руїни античної Греції з залишками її храмів, одеоном Ірода Античного, театром Діоніса та інші пам'ятки розповідати не буду: це той туристичний об'єкт, де може побувати кожен бажаючий. У наші суботні відвідини афінського акрополя там було справжнє туристичне стовпотворіння росіян, німців, італійців, англійців, американців, китайців. Відставши один від одного, ми на деякий час трьох із групи загубили, милуючись поокремо оточуючими нас руїнами і панорамою сучасної Греції з висоти пагорба. Саме на Акрополісі ми вперше познайомилися з дуже миролюбними вуличними грецькими котами.
Вперед по морю
Семигодинна морська мандрівка на паромі сколихнула мої почуття. Я сиділа у кріслі з книжкою в руках, закинувши ноги вверх на палубну огорожу, час від часу вдивляючись у водну гладінь, розорювану великим морським судном. Навколо неспішно тривало життя: хтось їв, хтось пив, хтось спав, хтось блукав туди-сюди. Кілька моїх супутниць неспішно потягували за столиком коньячок. Веселковий спокій. Наше товариство почергово ділилося на групки по три людини з Юрою на чолі, вирушаючи на прогулянку п'ятипалубним лайнером з барами, ресторанами, магазинами, телевізорами.
Ми розмістилися за двома зсунутими столиками на одній із верхніх палуб корабля. На відкритій палубі нижнього поверху, загорнута в спальник для захисту від холодного морського вітру, відпочивала дівчина. На відкритому повітрі корабельні місця облюбувала молодь і пасажири віком до 50-ти років. Старші насолоджувалися морською мандрівкою, милуючись пейзажами з вікон.
Переплутавши сходи, ми вийшли до закритого відділення для VIP-пасажирів. Звідти працівники парому нам відразу ж вказали дорогу в протилежному напрямку. Продовжуючи знайомство з судном, зупинилися на палубі другого поверху, де вільно господарював вітер, тріпаючи одяг і волосся. Я піддалася невідомому досі приємно хвилюючому почуттю єднання з морським простором. І з усієї сили відганяла від себе проминаючі в голові думки то про "Титанік", то про плаваючих в морській безодні пасажирах судна з повісті сучасного італійського письменника Алессандро Барікко "Море-океан".
Морська мандрівка з Афін на Санторіні при розумному завчасному плануванні за кілька місяців коштувала мені, як і всім решту персонажам мого товариства, 37,5 євро.
Семигодинна морська мандрівка на паромі сколихнула мої почуття. Я сиділа у кріслі з книжкою в руках, закинувши ноги вверх на палубну огорожу, час від часу вдивляючись у водну гладінь, розорювану великим морським судном. Навколо неспішно тривало життя: хтось їв, хтось пив, хтось спав, хтось блукав туди-сюди. Кілька моїх супутниць неспішно потягували за столиком коньячок. Веселковий спокій. Наше товариство почергово ділилося на групки по три людини з Юрою на чолі, вирушаючи на прогулянку п'ятипалубним лайнером з барами, ресторанами, магазинами, телевізорами.
Ми розмістилися за двома зсунутими столиками на одній із верхніх палуб корабля. На відкритій палубі нижнього поверху, загорнута в спальник для захисту від холодного морського вітру, відпочивала дівчина. На відкритому повітрі корабельні місця облюбувала молодь і пасажири віком до 50-ти років. Старші насолоджувалися морською мандрівкою, милуючись пейзажами з вікон.
Переплутавши сходи, ми вийшли до закритого відділення для VIP-пасажирів. Звідти працівники парому нам відразу ж вказали дорогу в протилежному напрямку. Продовжуючи знайомство з судном, зупинилися на палубі другого поверху, де вільно господарював вітер, тріпаючи одяг і волосся. Я піддалася невідомому досі приємно хвилюючому почуттю єднання з морським простором. І з усієї сили відганяла від себе проминаючі в голові думки то про "Титанік", то про плаваючих в морській безодні пасажирах судна з повісті сучасного італійського письменника Алессандро Барікко "Море-океан".
Морська мандрівка з Афін на Санторіні при розумному завчасному плануванні за кілька місяців коштувала мені, як і всім решту персонажам мого товариства, 37,5 євро.
Замість коней з фірами - віслюки і квадроцикли
"Віслюки - символ Ойї?" - запитую сама себе, збита з пантелику численними сувенірами з зображеннями біблійних тварин, побаченими в острівному містечку.
На одному з найдорожчих грецьких островів Санторіні ми зупинилися у його столиці Тірі в готелі вартістю 17 євро з людини.
Тіра, хоча й столиця острова, із Ойєю різниця непомітна: такі ж мініатюрні, схожі на кондитерські вироби біло-кремові будиночки, такі ж синьокупольні церкви. Тільки в Тірі зупиняється більше туристів.
В Ойю відправилися першого ж вечора милуватися заходом сонця. Юра поінформував нас, що на Санторіні лише в Ойї сонце сідає за горизонт особливо вражаюче. І справді, вітати це явище приїжджають сотні туристів із різних куточків світу, розтошовуючись на майданчиках під прапором Греції. І як тільки сонце розпочинає свій урочистий хід у глибини Егейського моря, із пляшок вистрілюють корки шампанського, а присутні аплодують.
"Хмм... здається, віслюки - символ всього острова Санторіні", - підсумувала я, побачивши в Тірі спершу скульптури мулів і віслюків, а згодом й живих тварин із туристами на спинах. Нещасні віслюки терпляче витримують роль так званого екскурсійного трамвайчика, спускаючись брукованою стежкою на 300 м вниз до моря і піднімаючись назад вверх. А в центрі Тіри греки катають туристів на квадроциклах.
Вулканічний рстрів Санторіні, що входить у ланцюжок півстотні островів архіпелага Кіклади з усіма його півдикими пляжами на півострові Акротірі, з чорним вулканічним і червоним під колір скель піском і донині живим вулканом посередині Егейського моря, схожий на казкову місцевість. Коли з висоти острівних містечок Тіра та Ойя дивишся на неймовірні морські пейзажі, мимоволі піддаєшся відчуттю ірреальності. Спокій вулкана - сумнівний. Останій раз він нагадував про себе на початку ХХ століття. А його історичне виверження до нашої ери поховало високорозвинуту мінойську цивілізацію. Велетенська ударна сила, що пронеслася від Егейського моря до Іонічного на острові Кріт, зупинила життя мінойців. Острів Кріт - наш наступний пункт мандрівки на паромі.
"Віслюки - символ Ойї?" - запитую сама себе, збита з пантелику численними сувенірами з зображеннями біблійних тварин, побаченими в острівному містечку.
На одному з найдорожчих грецьких островів Санторіні ми зупинилися у його столиці Тірі в готелі вартістю 17 євро з людини.
Тіра, хоча й столиця острова, із Ойєю різниця непомітна: такі ж мініатюрні, схожі на кондитерські вироби біло-кремові будиночки, такі ж синьокупольні церкви. Тільки в Тірі зупиняється більше туристів.
В Ойю відправилися першого ж вечора милуватися заходом сонця. Юра поінформував нас, що на Санторіні лише в Ойї сонце сідає за горизонт особливо вражаюче. І справді, вітати це явище приїжджають сотні туристів із різних куточків світу, розтошовуючись на майданчиках під прапором Греції. І як тільки сонце розпочинає свій урочистий хід у глибини Егейського моря, із пляшок вистрілюють корки шампанського, а присутні аплодують.
"Хмм... здається, віслюки - символ всього острова Санторіні", - підсумувала я, побачивши в Тірі спершу скульптури мулів і віслюків, а згодом й живих тварин із туристами на спинах. Нещасні віслюки терпляче витримують роль так званого екскурсійного трамвайчика, спускаючись брукованою стежкою на 300 м вниз до моря і піднімаючись назад вверх. А в центрі Тіри греки катають туристів на квадроциклах.
Вулканічний рстрів Санторіні, що входить у ланцюжок півстотні островів архіпелага Кіклади з усіма його півдикими пляжами на півострові Акротірі, з чорним вулканічним і червоним під колір скель піском і донині живим вулканом посередині Егейського моря, схожий на казкову місцевість. Коли з висоти острівних містечок Тіра та Ойя дивишся на неймовірні морські пейзажі, мимоволі піддаєшся відчуттю ірреальності. Спокій вулкана - сумнівний. Останій раз він нагадував про себе на початку ХХ століття. А його історичне виверження до нашої ери поховало високорозвинуту мінойську цивілізацію. Велетенська ударна сила, що пронеслася від Егейського моря до Іонічного на острові Кріт, зупинила життя мінойців. Острів Кріт - наш наступний пункт мандрівки на паромі.
Мінойці - пращури гуцулів?
"Дивися, це ж - гуцульські узори!" - викрикнула я, роздивляючись досягнення мінойської цивілізації в Археолонічному музеї м. Іракліон на острові Кріт.
Я давно знала, що творчі думки і творчі енергії пересікаються у космічному просторі. Але щоб ось так: мінойський глиняний посуд розписаний такими рідними і знайомими взорами українських горян! А жіночим ювелірним прикрасам позаздрили б королеви всіх європейських дворів.
"Але ж й мінойці, але ж й винахідники!" - Захоплювалася за моєю спиною сусідка по кімнаті Ірина. Я озирнулася. Іра стояла біля величезної домовини зі спеціальним заглибленням для голови.
Озброївшись музейною інформацією, вирушаємо на автобусі до розкопаних на початку ХХ століття руїн найдавнішої європейської цивілізації - мінойського Кноського палацу. Оригінальні фрески на його стінах - свідчення культури щасливих людей: вони кольорові і життєстверджуючі. До Кноського палацу веде давня брукована дорога. А я думала, що найстаріша бруківка знаходиться на античній римській віа Аппіа.
Мінойці переплюнули сучасну цивілізацію не лише в цьому. Кноський палац мав досконалу водопровідно-каналізаційну систему і найдавніший в світі туалет. Від деревяного унітазу зберегся лише круглий отвір.
Фотоапарати туристів активно знімають трон мудрого і справедливого царя Міноса. Сучасна копія цього трону прикрашає Міжнародний суд в Гаазі.
Острів прокажених
На Кріті ми засмагаємо на пляжах м. Херсоніссос, де мешкаємо в подобових апартаментах, плаваємо у прозорих водах Іонічного моря, багато мандруємо. Вересень - чудовий місяць для відпочинку: вже не так багато пляжників, а грецьке сонце все ще добре пече. Через кілька днів після відвідин Іракліона з його руїнами мінойської цивілізації, вирушаємо автобусом в Агіос-Ніколаос, а звідти - катером у затоку Мірабелло, на острів Спіналонга.
"Дивися, це ж - гуцульські узори!" - викрикнула я, роздивляючись досягнення мінойської цивілізації в Археолонічному музеї м. Іракліон на острові Кріт.
Я давно знала, що творчі думки і творчі енергії пересікаються у космічному просторі. Але щоб ось так: мінойський глиняний посуд розписаний такими рідними і знайомими взорами українських горян! А жіночим ювелірним прикрасам позаздрили б королеви всіх європейських дворів.
"Але ж й мінойці, але ж й винахідники!" - Захоплювалася за моєю спиною сусідка по кімнаті Ірина. Я озирнулася. Іра стояла біля величезної домовини зі спеціальним заглибленням для голови.
Озброївшись музейною інформацією, вирушаємо на автобусі до розкопаних на початку ХХ століття руїн найдавнішої європейської цивілізації - мінойського Кноського палацу. Оригінальні фрески на його стінах - свідчення культури щасливих людей: вони кольорові і життєстверджуючі. До Кноського палацу веде давня брукована дорога. А я думала, що найстаріша бруківка знаходиться на античній римській віа Аппіа.
Мінойці переплюнули сучасну цивілізацію не лише в цьому. Кноський палац мав досконалу водопровідно-каналізаційну систему і найдавніший в світі туалет. Від деревяного унітазу зберегся лише круглий отвір.
Фотоапарати туристів активно знімають трон мудрого і справедливого царя Міноса. Сучасна копія цього трону прикрашає Міжнародний суд в Гаазі.
Мандрівку у Грецію здійснено у вересні 2013
Немає коментарів:
Дописати коментар